Насамперед, дорослим варто розібратися з особливостями діагнозу та зрозуміти, які процеси відбуваються в мозку дитини зі СДУГ, щоби чітко відрізняти особистість дитини від її поведінки та працювати з нею без зайвого емоційного навантаження. Обов’язково треба пам’ятати про підтримку та вчасне відновлення власного емоційного ресурсу, від якого залежатиме успіх комунікації із дитиною та дитячим колективом загалом.
Як свідчить практика, критика та покарання в роботі з гіперактивними дітьми не лише не приносять користі, але й можуть призводити до негативних наслідків у довготривалій перспективі. Тож учителям потрібно змінити своє ставлення до такого учня. Як і для більшості інших емоційно-психологічних порушень, тут немає “чарівної таблетки” та чіткого алгоритму дій, оскільки кожен випадок – індивідуальний. Проте є загальні принципи роботи з дітьми, які мають гіперактивний розлад.
Так, ці діти потребують:
- похвали;
- мінімальної кількості критичних зауважень;
- уважного ставлення.
Змінити своє ставлення до дитини, навіть в умовах роботи з класом у 25–30 учнів, непросто, але можливо. Наприклад, якщо:
- збільшити кількість похвали та додати конкретики (“це тобі особливо вдалося”, а не просто “молодець”),
- зменшити кількість критичних та пасивно-агресивних зауважень (“ти знову…”, “що з тебе виросте?”).
Педагогу потрібно пам’ятати, що саме він або вона, надто в початкових класах, формує думку дитини про себе, а також колективне ставлення до кожного члена групи. Тобто прямо впливає на формування самооцінки кожної дитини. У роботі з дітьми зі СДУГ учитель може додати особисте ставлення у формулювання похвали (“пишаюся, як тобі вдається”), що дасть змогу дитині відчувати свою цінність і прагнути до більших результатів та більшої похвали.
У перспективі це дасть можливість працювати над корекцією поведінки, зменшуючи кількість проявів небажаної поведінки не критичними зауваженнями, а навпаки, похвалою в тих випадках, коли поведінка не суперечить загальним нормам.
Зауваження та навіть покарання допускаються, але повинні відбуватися лише в тому випадку, коли вчитель перебуває в збалансованому, впевненому та спокійному емоційному стані.
Діти зі СДУГ також мають проблеми із формуванням навичок спілкування – як індивідуальних, так і в групі. Тож учителю варто долучати дитину до групових активностей та комунікації, а також приділяти увагу індивідуальному спілкуванню з нею в межах навчання.
ПРАКТИКИ Й РЕКОМЕНДАЦІЇ
Практики, про які йдеться в цьому розділі, застосовуються не лише для дітей з ООП, але й показують ефективність у роботі з дитячим колективом загалом, особливо молодшого шкільного віку.
Під час уроку рекомендується дотримуватися таких принципів:
- Перед початком основної частини уроку повідомте про план його проведення, за яким порядком відбуватиметься заняття, що за чим йтиме, які результати очікується досягти.
- На початку заняття нагадайте теми, які вже вивчалися й на основі яких буде розглядатися нова інформація.
- Нагадайте про правила поведінки на уроці. Й обов’язково перепитайте, чи всі зрозуміли та запам’ятали ці правила. Важливо, аби гіперактивна дитина на цьому етапі вже була включена в процес та “чула” вчителя.
- Будьте прогнозованим/-ою. Дитині зі СДУГ важливо відчувати себе в безпеці та розуміти, які наслідки матиме її діяльність чи бездіяльність, коли й за що її можуть хвалити чи критикувати. Якщо на уроці трапляється несподівана реакція вчителя, дитина відчуває розгубленість та різке зниження зацікавлення й уваги.
- Тримати увагу такої дитини можна частими запитаннями та короткими завданнями, спрямованими на корекцію її поведінки в моменті (“це зрозуміло?”, “як ми це можемо зробити?”).
- До початку уроку зазначте, які саме матеріали та предмети будуть потрібні та зверніть увагу учнів, щоб усі (в тому числі й дитина з ООП) ретельно підготувалися (“підручник, зошит, ручка, олівець – підніміть руку, у кого вже все лежить на парті”, “подивись, чого в тебе не вистачає”).
- Зверніть увагу дитини на те, як вона може отримати допомогу вчителя чи асистента педагога (підняти руку, картку, кивнути головою, зробити щось дозволене під час уроку, щоби не відволікати решту класу)
- Тримати увагу дитини також можна, ставлячи послідовні запитання з обговорюваної теми та додатково акцентуючи на ключових моментах.
- Оскільки гіперактивній дитині складно зосереджуватися на завданнях, можна розбивати їх на менші частини, це допоможе рідше відволікатися, оскільки результат від виконання кожної буде швидшим і мотивуватиме до наступних дій.
- Введіть для всього класу систему зрозумілих умовних знаків. Наприклад, вмикати та вимикати світло, якщо під час заняття стає надто шумно, або хлопати в долоні тощо.
- Дитині з гіперактивним розладом також рекомендується активно працювати із зошитом – підкреслювати, використовувати ручки та олівці різних кольорів. Це додатково впливає на формування навичок концентрації уваги – дитина починає розуміти структуру та взаємозв’язки тем і занять.
Для дитини з гіперактивністю має бути розроблена система спеціальних заохочень та, за необхідності, покарань. За бажану поведінку можна “нагороджувати” балами, за які вона отримуватиме певні привілеї в школі чи вдома (цукерка, яблуко, додатковий відпочинок, перегляд мультфільму тощо). Натомість, як покарання ці бали можуть “згоряти”.
Для людини зі СДУГ, а особливо для дитини, важлива чітка та зрозуміла організація робочого простору – розміщення в класі так, щоби чинники відполікання були мінімізовані (наприклад, за партою ближче до вчителя, щоби не відволікатися на однокласників, що сидять попереду). Також потрібні меблі, що відповідають віковим та індивідуальним особливостям, календар та годинник, щоби дитина розуміла, що й коли відбувається. Обов’язковим є чіткий план діяльності, дотримання часових обмежень тощо.
Кожна дитина – індивідуальна
навіть тоді, коли має встановлений діагноз. Тож учителю доводиться шукати особливий підхід. Проте дитина своєю поведінкою та реакціями на дії інших дає нам чимало підказок щодо методик, які спрацьовують, варто лише розплющити очі – і ми їх побачимо.